Братцы, слушайте, а у меня история нарисовалась такая, что рассказать - не пересказать! Ща вам всем о ней лапу дам, приготовьтесь капец как!
Так вот, прям из того самого света слонов, я себе хотела закладки взять. Ну, то есть думала, что заставлю их рисовать надежнее, чем банки пива, понимаешь? Ну а как только я точнула, где лежат эти прелести, так сразу и плюнула на все свои проблемы. А их, поверьте мне, хоть на целую карусель.
Дело-то в том, что я - царица кодеина! И когда его шмыгнула, такую головняку сразу забыла!
Но самое интересное началось, когда я решила пропереться на штуку, которую молодежа так красиво называет "кальян". Да, да, дорогие, про кальян я тогда еще не знала, что это название шурупов из шапок, я думала, что это научное название зачетной дырки на руке. И когда мой токсик-друг подготовил всю вешь для космического полета, я уже сжигала свою любимую плюху.
В итоге, после пары мощных затяжек, все понеслось! Я стала видеть сны, которые не снились не только мне, но и всем обитателям моего здорового черепа. И в один из этих снов ко мне пришел великий гуру-рисовальщик и говорит: "Девушка, а ты пробовала воевать с невзгодами на холсте и красках?". Вот, представляете ли вы это волшебство, братцы-наркоманы? Я зацепилась за эту идею, как за самую крепкую дырку в своей татуированной руке!
С того самого дня всё началось! Ох, как же я рванули себя в мир искусства! Весь день нюхала свои краски, надеясь на то, что они меня не подводят, и вечером садилась за холст, как за скрипучую качку в парке. И, поверьте мне, братцы, мои работы просто взрывались от реалистичности и непотребства!
Ну, понимаете, братцы, я была в панике. Мне же не хотелось зайти в комнату с курткой, усеянной дырками, и заявить: "Всем привет, я ваш наркоман-художник!".
А плюнуть, думаете? А плюнуть было просто нереально! Так что мне пришлось выдвигаться на улицу, ухватить первого токсика, что попался на пути, и начать рисовать с него. Нюхнуть-то я его не смогла, потому что и так уже курсирующий в организме кодеин не давал мне возможности дышать стабильно.
Братцы, я вам скажу, это была самая незабываемая эйфория в моей жизни! Я рисовала этого токсика так реалистично, что даже полицейский, проходивший мимо, заволновался и решил кинуть колокол на всякий случай. Ну, понимаете, такая картина не только самих людей трясет, но и железных дядек!
И так я продолжала рисовать всю эту банду наркоманов, которые вечно валились в голову. Вот сейчас я смотрю на свои работы и просто не могу поверить, что их создала я, самая обычная наркоманка-комик! Мне стало даже интересно провести эксперимент и выставить их на продажу. Поставить неприличные цены и посмотреть, кто согласится уплочивать за эти нелепости.
Ну что, братцы, скажите, кто готов порисовать пару дырок на своих запястьях и погрузиться в мир непотребных картин? Жду ваших каунтер-предложений, друзья-наркоманы!
Але, народ! Шо починаємо качати хардрок у весь зад?
Слушайте, хочу поділитись з вами неймовірною історією, яка сталась зі мною на днях. Хочу попередити, що це не пропаганда наркотиків чи чогось подібного, просто легкість усваювання інформації за допомогою молодіжного жаргону. Якось я знайомився з моїм братвою, чи то кемпінгом психологів, в кінці кінців, зустрінулися наші велосипеди, або колеса, як ви їх називаєте. Так ось, мої брати до крайності наповнені енергією.
Привіт, торчки, як ващи справи? Вмикайте свої мозги на гарну х*ївню!, - кричу я їм здалеку, знаючи, що всім пофіг на правила граматики і мови.
Заходимо ми в один гиденький дворик, коли раптом наближається якийсь толкач з нашого місцевого космосу. Він виглядає як закладка з якоюсь якісної сп*рданої наркоти.
Слухай, брат, ти не в курсі, де взять закладки?
Да брось, я тут в теме, знаю свої дела. Чого ти хочеш?
Я з пиночками закриваю йому доступ до нашої братської се лінії і заявляю:
Давай спершу розповсюджимо радість сивухи, а потім бачимо!
Він виглядає дивно, як мойдодири у день зливи. Водимо його до місцевого машиносервісу, де мої комік-брати зібрались в тіні. Насправді це був не машиносервіс, а справжнє братське гніздо.
Вітаю, братва! Це новий товариш, який хоче забабахатись порозумітись з нами! - оголошую я, як справжній наркоман-комік.
Тільки потім згадали, що якраз забули пакувати дурь. Блин, йдемо на новий рекорд!
В каршерінгову машину встигли впхати менше, ніж колоду, а кальмари були вже нашими пасажирами. Я бігом поверх машини дзижчав якоюсь фенечкою, знаючи, що вже нічого не може мене зупинити.
Пару хвиль тому ми були рядовими торчками, а зараз ми вже ай-яй-яй! Шо тут такого - просто бомба, а не наші колеса!
Тут ми вирішили трохи почилити і заїхали у буяній парку. Знаєте, як у Сказке є брат, так ось, у нас є наш камерунський братець. Він зовсім не в курсі того, що ми тут робимо, він думає, що ми їдемо розбірливо декілька разів, але це не так. Приклеїли його до машини, як він багато разів казав, що били, коли він їв шоколадки. Так ми вирішили виправити цю ситуацію.
Розповідаючи йому про наші витрати і милий запах конопель, які він вже майже може відчувати, ми бавилися, як справжні хітрюги. Хочу сказати, що коли ти находишся в темі, то все виглядає куди цікавіше і веселіше.
Потім ми діставали зварений на швидкорозчинному супушці кодеїн. Аж очі виникали. Ей, толкачі, якби ви знали, яка кайфова дурь, то би давно прийшли до нас!
Всю ніч ми забабахались й лазили до глибини свідомості, як крізь шерри. Це було космічно!
У нас на той момент випала ідея підірвати братський гондольний міст. Але потім згадали, що в нас тільки кодеін водить бразильців, а не Бін Ладена, тому залишили цей план на наступний раз.
Якось перед ранком, коли сонце вже поволі видирає з тебе останню іскру енергії, виникла ідея повернутися додому. Та що там, я герой нашого кварталу - я хочу вирізати себе з камення і загоріти в огнищі моїх споминів.
Заглянувши назад, я побачив, як наш камерунський братець, в прикольній позі торчка, задумливо розмовляє з деревом. Він, мабуть, зайнявся екзистенціалізмом і захотів здійснити розмову зі своїм дерев'яним другом. Однак, він навіть не підозрює, що те дерево вже має колаборацію з горилами і підготувало для нас пастку.
Так я поняв, що час розійтися. Роздягаюсь, як справжній гангстер, збираю валізу своїх спогадів і починаю заповільнено рухатися назад. Уже немає сил, але бажання продовжує тремтіти у кожній клітинці мого тіла.
Так оце було моє неймовірне путешествіе, де я купив кодеін і взяв на каршерінг своїх веселеньких братиків. Завдяки торкнутій дурі ми позбулись всякої напруги і насолодилися атмосферою свободи. Але запам'ятайте, всеки колеса можуть зламатися, бережіть себе й запасайтеся своїм гарним гумором!